Василь Бурчинський, начальник Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Судово-медична експертиза», кандидат медичних наук
 Як ви оцінюєте нинішній стан служби судмедекспертизи в Україні?
— Як незадовільний. Передусім через відсутність фінансування. Більшість підрозділів мають застаріле обладнання. Приміром, Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України востаннє мало можливість закупити обладнання у… 2008 році. Відтоді на ці потреби нам не виділяли жодної копійки. Як може Головне бюро, не маючи належної матеріально-технічної бази, виконувати особливо складні експертизи? Більше того — у нас немає власного приміщення, ми його орендуємо. Якщо навіть припустити, що МОЗ виділить нам ще 10-20 додаткових штатних посад, людям ніде працювати. Через те, що ми не маємо дос­татньої кількості експертів, а до нас «сходяться» повторні експертизи з усіх областей, нині маємо чергу на проведення експертиз на три роки вперед! Безумовно це породжує скарги від громадян та правоохоронних органів.

ДНК-дослідження на сьогодні виконуються лише в трьох бюро судмед­експертизи. У багатьох населених пунктах бюро розміщені в непридатних для роботи приміщеннях, не обладнані холодильними установками, кондиціонерами, навіть вентиляцією.

Ще одна проблема — низька забезпеченість служби кадрами (60-70%). Особливо не вистачає експертів лабораторій. Останнім часом нам дозволили приймати на ці посади фахівців із вищою немедичною освітою, тож маємо надію, що ситуація дещо поліпшиться, але лише в цьому напрямку. Адже дефіцит кадрів пов’язаний із важкими, шкідливими умовами праці, які не компенсуються гідною зарплатнею.

Умови функціонування судово-медичних експертних установ в Україні значно відрізняються не тільки від світових стандартів, а, наприклад, і від рівня Російської Федерації й особ­ливо Республіки Білорусь, де з 2001 року функціонує єдина державна служба медичних судових експертиз, яка не входить до системи охорони здоров’я.

 Але ж і в Україні не вся служба мед­експертизи підпорядковується МОЗ України?
— В Україні взагалі відсутня цілісна система судмедекспертизи з відповідною вертикаллю влади. Головне бюро судово-медичної експертизи є державною установою, підпорядковується МОЗ України, фінансується з бюджету Міністерства. А решта бюро підпорядковані органам самоврядування на місцях, тобто є комунальними закладами, і фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів. Жодного адміністративного впливу з боку Головного бюро чи Міністерства охорони здоров’я на регіональні бюро немає.

Наприклад, існує відповідний наказ МОЗ, згідно з яким призначення та звільнення начальників бюро судмед­експертизи має відбуватися тільки за погодженням із головним профільним спеціалістом МОЗ, тобто начальником Головного бюро. Та оскільки це розпорядження МОЗ, а регіональні бюро є комунальними закладами, ніхто на цей наказ не звертає уваги й на місцях призначають начальників бюро не тільки не порадившись із головним спеціалістом, а й взагалі не повідомляючи йому про своє рішення.
Така «вольниця» плюс фінансування з місцевих бюджетів — це гачок, на якому місцева влада тримає бюро судмедекспертизи, тобто вони повністю залежать від місцевої влади.

Зазвичай фінансування бюро відбувається за залишковим принципом, мовляв, тут і на лікування грошей не вистачає. Але якщо керівник управління охорони здоров’я перебуває у приятельських стосунках із керівником бюро, то він може і пощед­рішати. Хто ж псуватиме такі стосунки? Та за це колись, можливо, доведеться віддячити поступкою… Особливо це стосується так званих лікарських справ. Через нерівність у фінансуванні різні бюро у масштабах країни значно відрізняються своєю матеріальною базою, і «вирівняти» ситуацію неможливо.

 Вихід існує?
— Так, потрібно наслідувати прик­лад інших країн. Щоправда, різні країни вирішують це питання по-своєму. Але в більшості країн служба не знаходиться у системі МОЗ. І зазвичай за кордоном експертні послуги платні — за них платять правоохоронні органи.

До речі, запровадження такої практики, на мій погляд, значно зменшило б кількість необґрунтованих експертиз в Україні. Варто комусь із родичів потерпілого чи звинуваченого не погодитися з висновком експерта, правоохоронці одразу ж призначають нову судмед­експертизу, навіть не з’ясовуючи, чи це потрібно.

На розгляд Верховної Ради України внесено проект Закону «Про судово-медичну діяльність», де передбачено створення незалежної (виокремленої із системи МОЗ) Державної судово-медичної експертної служби України як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом. Згідно із проектом цього закону, до нової системи судмедекспертизи входитимуть усі територіальні бюро, фінансування судово-медичної діяльності відбуватиметься за рахунок коштів Державного бюджету. Планується, що службу передадуть у підпорядкування Кабміну, там буде створено окремий відділ, який відповідатиме за діяльність судово-медичної експертизи. Тож матимемо і державне фінансування всієї служби, і чітку управлінську вертикаль.

Втім, починати реформу служби потрібно з Головного бюро, тоді вдасться змінити всю систему. Бо нині наші фахівці навіть не мають коштів, аби виїхати з перевірками на місця! А якщо й виїздили кілька років тому, то могли надати лише рекомендації, до яких ніхто не прислуховується, бо вони не є обов’язковими для місцевої влади.

У разі прийняття згаданого закону, сподіваюся, функції Головного бюро буде розширено — воно займатиметься не тільки проведенням складних експертиз, а й контролюватиме експертну роботу на місцях, щоб підвищити якість роботи служби.

Згідно з новим законом, Голова Державної судово-медичної експертної служби України призначатиметься за поданням Прем’єр-міністра України, а звільнятиметься з посади Верховною Радою України. Він призначатиме і звільнятиме керівників територіальних бюро.

 Дехто вважає, що в разі виведення судмедекспертизи з медичної сфери втратиться контроль за кваліфікацією експертів.
— А зараз такий контроль існує? Служба медекспертизи працює в рамках кримінально-процесуального кодексу, і МОЗ не компетентне у цих питаннях. Приміром, надходить скарга до МОЗ на того чи іншого судмедексперта. Але Міністерство не має права перевіряти обґрунтованість його експертних висновків, до того ж ні в МОЗ, ні в управліннях охорони здоров’я на місцях немає фахівців відповідного профілю.
Також Міністерство не може приз­начати повторної експертизи — це прерогатива виключно правоохоронних органів. Зазвичай роботу бюро перевіряють комісії, куди входять клініцисти, патологоанатоми, які взагалі не розуміються на особливостях судмедекспертизи. Безперечно, навіть якщо служба відділиться від МОЗ, підготовка та перепідготовка фахівців для неї залишиться у системі Міністерства.

Можливо, в далекому майбутньому мова йтиме про передачу цієї функції самій службі, але це потрібно робити поетапно. Та й після цього до проведення судмедекспертиз служба залучатиме лікарів різних спеціальностей — для з’ясування питань, що виходять за рамки судмедекспертизи. Тобто зв’язок існуватиме, але це будуть самостійні, незалежні структури.

 Чи готове Міністерство охорони здоров’я до такого відокремлення?
— Думаю, що ні. Система охорони здоров’я певною мірою зацікавлена мати важелі впливу на діяльність нашої служби. Адже щороку до судмедекспертизи надходить приблизно 600-700 так званих лікарських справ — у минулому році їх було 732. Із них є певний відсоток, де ми знаходимо причини та зв’язок між дефектами надання медичної допомоги та несприятливими наслідками (смерть, інвалідизація пацієнтів тощо). Тобто не можна казати, що всі медекспертизи по лікарських справах закінчуються позитивно для лікарів (на жаль, існує така думка, що «рука руку миє» і лікаря завжди виправдають колеги). Однак, самі розумієте: у разі відокремлення судмедекспертизи від МОЗ виснов­ки експертів будуть більш незалежними, адже ніякого впливу на ту організацію, яка проводитиме експертизу, система охорони здоров’я вже не матиме.

Розмову вела Світлана ТЕРНОВА,
Точка зору

   Зоряна ЧЕРНЕНКО, доцент факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор права
   Виключення судмедекспертизи із підпорядкування МОЗ сприятиме її незалежності. Адже коли регіональні бюро служби перебувають у структурі місцевих управлінь охорони здоров’я, це передбачає потенціальну дію «телефонного» права, можливість вплинути на підпорядкованих працівників через надання відповідних дозволів, затвердження бюджету тощо. Як свідчить досвід, успіх у веденні в судах медичних справ переважно базується або на ще не використаних доказах, або у випадках, коли експертизи проводились в інших регіонах країни.

   Маю приклад, коли в суд було представлено 3 неідентичні експертні висновки: перший був на боці інтересів пацієнта, потім другий, протилежний (експертизу замовили лікарі), і третій — знову за вимогою пацієнта. Тож реєстрація в парламенті нового законопроекту, який змінює підпорядкування судмедекспертизи, свідчить про те, що з’явилася достатня кількість людей, які розуміють необхідність таких змін. Навряд чи ви знайдете юриста, який би заперечував проти цього нововведення. Та й представники пацієнтських організацій погоджуються з ним. Їхніми опонентами можуть бути лише недобросовісні лікарі, яким це не вигідно, які не зацікавлені в об’єктивності експертизи, а отже, і судових процесів.

   Очікую, що дискусійним питанням буде збереження чи відміна монополії на проведення судмедекспертизи. На мою думку, повинна бути певна змагальність судочинства шляхом існування незалежних судово-медичних експертиз, наприклад, приватних структур. При цьому, монополія державної служби має зберігатися щодо експертизи трупів, але існує багато інших питань (експертиза потерпілих, інших доказів, документів), якими можуть займатися приватні бюро. У багатьох європейських країнах вони існують і проводять відповідні дослідження. Якщо ж приватне бюро вчинить підробку документів, надасть неправдиві висновки, експерти несуть відповідальність згідно з кримінальним законодавством, бюро позбавляють ліцензії. Це світова практика, яка стримує приватну експертизу від необ’єктивності чи зловживань. І її також варто перейняти.

   Сьогодні ми спостерігаємо мізерне фінансування служби, адже для МОЗу це вочевидь не пріоритетна галузь або навіть опонент. Взагалі в існуванні ефективної системи зовнішньої експертизи більше зацікавлена система правосуддя, а не система охорони здоров’я. Тому відокремлення судмедекспертизи від МОЗ буде гарантією для всіх учасників судових процесів, у тому числі й для сумлінних лікарів. Адже вони, наприк­лад, можуть постраждати через конфлікт із головним лікарем, який «замовить» висновки судової експертизи.

   Так само можна навести низку прикладів, коли настирливий пацієнт домагається звинувачення лікаря і позивається до судів, хоча на те немає підстав. Якби існувала незалежна експертиза, лікар, отримавши її висновок, раз і назавжди довів би свою правоту, натомість йому доводиться псувати нерви через постійні претензії пацієнта.

   Не треба боятися того, що реальна незалежність судмедекспертизи спричинить потік лікарських справ у судах. Нині такі справи дійсно «буксують» через відсутність експертиз або через те, що їх висновки «несприятливі» для пацієнта і той відмовляється від позову, оскільки розуміє, що програє. Втім, збільшення кількості таких справ сприятиме тому, що прокурори, слідчі, судді нарешті отримають досвід і розуміння правовідносин у сфері охорони здоров’я (на жаль, нині цього немає), а отже, забезпечиться об’єктивність судових процесів.

   Тож від очікуваних змін виграють усі — пацієнти, правозахисники, сумлінні лікарі. Втім, система охорони здоров’я консервативна і не хоче віддавати те, що їй належить. Вона не готова змінюватися та швидко робити конкретні кроки, тому блокує їх.

Опубліковано 03/10/2014 в